12.08.2022
МАМА загuблого воїна: “Була у гімназії, де навчався мій син. Для мене це край! За ЩО загuнули наші діти?!.”

МАМА загuблого воїна: “Була у гімназії, де навчався мій син. Для мене це край! За ЩО загuнули наші діти?!.”

Любов Жеребило

Сьогодні була запрошена на перший урок у 9 -А класі Менської районної гімназії, де перші 6 років навчався мій син.

Урочиста лінійка добігала кінця, коли я прийшла в школу, і перше, на що звернула увагу, що біля меморіальної дошки Саші Ільчишину, загиблому Воїну, який закінчив цю школу, лежить засохший букетик.

Я прийняла його, поклала свої квіти… І більше ніхто!!! ні з учнів, ні з учителів, ні з батьків не поклав жодної квіточки…Хоча квітів виносили оберемки… Забули…

Як потім вияснилось, ніхто не згадав на лінійці ні Сашу Ільчишина, ні інших Героїв Менщини (їх у нас 8), які загинули за те, щоб і це свято, і все життя дітей і дорослих, проходило під мирним небом…

Не вшанували пам’ять Воїнів хвилиною мовчання, не згадали…

Хоча про це повинні завжди пам’ятати не тільки діти, а в першу чергу, їх батьки, щоб розказати, яку ціну заплачено за наше мирне сьогодення.

І донести до всіх розуміння цього мала б школа… Але просто проігнорували… Таке от відношення…

Коли я сказала деяким учителям і директору гімназії, що я про все це думаю, мене ніхто!!! з них не почув і не зрозумів…

Розказували про якісь пам’ятні дати, які ще будуть, і вони щось зроблять, проведуть, вшанують і т. д., директор зсилався на якісь інструкції, по яких вони працюють…

Але для мене це край…

Сердилась, якщо люди не розуміли, за ЩО загинули наші діти…

Сьогодні вперше з відчаєм подумала : дійсно, ЗА ЩО? Невже Алею Героїв робили виключно для рідних загиблих, а не для тих діток, які мають вирости на прикладах Героїв справжніми українцями і патріотами своєї землі?

Хто їх виховає такими, хто розкаже, якщо політика керівництва гімназії – чисто формальний підхід до виховання патріотизму? Якщо для них війни, як не було, так і немає!

Розбита від цього всього… Але мусила зібратися, щоб провести зустріч із школярами, бо пообіцяла і вони чекали…

Треба було бачити дитячі очі, коли вони слухали розповідь про Вадима, коли роздивлялись фотографії , чи тримали в руках його нагороди…

Або коли розказували, як плели маскувальні сітки чи збирали продукти для фронту… Спілкування з ними трохи зняло тягар з душі, дякую #TatjanaKornievska за запрошення.

Справедливості ради скажу, що знаю і інших вчителів гімназії, які з болем і вдячністю згадують наших загиблих хлопців, і розповідають про них учням.

Минулого року у школі імені Тараса Шевченка лінійку 1 вересня розпочали із вшанування пам’яті загиблих випускників школи хвилиною мовчання, покладання квітів до меморіальних дошок, із слів подяки тим, хто на війні… Кажуть, сьогодні було так само…

Дві школи у Мені… У мене все..

P. S. Всіх зі святом!

ДжерелоРедакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.